БАНИЛОВО - ПІДГІРНІВСЬКА ГІМНАЗІЯ

Перша згадка про село в історичних джерелах Банила над Сіретом уперше згадується у грамоті від 17 серпня 1428 року, згідно з якою молдавський господар О. Добрий подарував її боярину Станчулу. Відомості про власників села зустрічаються і в документах XVI— XVII століть.

Після загарбання Буковини Австрією становище селян погіршало. Починаючи з 1800 року, до села прибувають польські поселенці, а згодом і німецькі колоністи. В 1830 році на околиці Банили над Сіретом німецькі колоністи заснували поселення Аугустендорф.

З 70-х років XIX століття важливе місце в поміщицькому господарстві посіли лісорозробки. В 1878 році поміщик Грос заснував у селі лісопильний завод, а в 1907 році стає до ладу гуральня. Коли в 1871 році в Банилі над Сіретом проживало 2876, то в 1880 році — 3511 чоловік.

На протязі майже 150-річного панування австрійських загарбників жителі села були позбавлені можливостей користуватися навіть елементарними здобутками культури. До середини XIX століття село не мало школи. Лише 1860 року для дітей німецьких колоністів було відкрито семикласну школу, в якій працювало 4 вчителі. З 1862 по 1903 рік у селі з’явилося ще 6 шкіл в однокімнатних приміщеннях, здебільшого орендованих. .

Із розповіді місцевого жителя Місікевича Івана Танасійовича родичі якого відвідували школу стає очевидно. Що до 4 класу навчання в школі було безкоштовне. А 5-7 класи були під керівництвом приватного вчителя на Містиченах.

Івану Танасійовичу пощастило проживати по вулиці Містичени або колись німецьке поселення Аугустендорфі комуна Містичени в будинку одного німця, який подарував йому фотокартку 1920року. На якій зоображено монахинь що супроводжують дітей сиріт на навчання до 1 класу, яке велося тоді у приміщенні кірхи(костьолу). При костьолі, який сьогодні є діючий проживав ксьондз і 60 монахинь які опікувалиль дітьми сиротами з усієї околиці. Як згадує Іван Танісійович з розповідей діда, Бойчука Онуфрія помер 1886 року, школу при кірхі будували 18 років, тому у 2018 році школа на Містиченах святкували 195 річницю. Таке довге будування пояснюють тим, що колись матеріал для будівництва підготовлювався в ручну і з шкаралуп яєць. І ще побутує така історія про падіння під час будівництва готичного куполу у костелі і вбивство робочих… тому будівництво як костелу так і школи при ній все відкладалось. А можливо невистачала грошей на будівництво. Так як ми знаходимо прохання голови громади Аугустандрорфу про надання позики на школу.

Під час перебування Австро-Угорського керівництва в селі було побудовано 11 шкіл: х. Дунавець (2 польські школи так як тут проживали вбільшості переселені поляки), х. Лавренка (1 українська школа), х.Кичера(1 школа), німецьке поселення Аугкстендорф (1 школа), х.Гільча (1 школа), х.Кошуя (1школа), х.Поляни (1школа), х. Кошелівка (1школа), х. Плай (1школа), х. Стайка (1школа). Також зі слів жителів села існували приватні школи на дому.

Повертаючись до розповіді Місікевича І.Т. про діда Бойчука Дмитра Онуфрійовича (-1886), слід зазначити про його освідченність. Дмитро Онуфрійович був учасником І світової війни. Кавалер ордену «Залізного Хреста», якого отримав у Прусії і проста людина, яка знала 11 мов. Іван Танасійович не може сказати де дід отримував початкову освіту, але те що вів був граматний і освідчений по життю то про це розповідала його мати. Знання стількох мов ще пояснюють проживання в той період скількох національностей у Банилові-Підгірному. Так як дід після повернення з війни почав займатись розведенням худоби і виробленням драниць, змогло полегшити життя сім'ї, яка у той час була заможною. Із статусом заможної сім'ї, полегшило можливість навчатися дітей, але вже у румунський період про який будем розповідати у наступному розділі.

Із розповіді про батьків 1888року народження ще одної жительки села Бойчук Вероніки Георгіївни (1926р.н.), відомо що батько Георгій учасник І світової війни був неграмотний, але знав 5 іноземних мов. Не відвідував школу бо не хотів ходити з різними по віку дітьми в один клас. Так як старші хлопці билися та сміялись над меншими, тому він прогулював часто і батьки залишили його дома. Пробував відвідувати школу на х.Дунавець. На відмінну від батька, мати Вероніки Георгіївни була грамотною. Відвідувала початкову школу на х. Кошелівка 7 років. Зі слів оповідача мати гарно вчилась, мала гарний почерк так, писала багато листів сестрам як пізніше проживали в Румунії, Німеччині.

Досліджуючи історії родини можна багато що дізнатись про історії села в той чи інший період. Виходячи з розповідей наших односельчан можна зробити висновок про існування початкової освіти в селі при Австрійському періоду. Про можливість отримання освіти в цей період. Але так як привілеї надавались більш заможним, то щодо освіти для більшості населення ми не можемо бути впевненні в її якості. Чи це церковна, світська чи реальна освіта.

Дослідження освіти Буковинського краю в румунський період, а сама нашого села Банилів–Підгірний було б не повним як би ми не добавили спогади живих очевидців цього періоду.

Отже, продовжую розповідь Місікевича Івана Танасійови про його матір.

Місікевич Фрозіна Дмитрівна (1919-1996рр.) народилась на х. Кошелівка там і відвідувала початкову школу до 4 класу. Здобувати освіту в 5-7 клас продовжила на Местичинах у приватного вчителя. У школі як згадувала мати, навчання велося румунською мовою. Вчитель румун, по фамілії Корпан. Фрозіна Дмитрівна зберегла книжку по якій велося навчання в школі. На думку Івана Танісійовича -це румунський буквар для старшокласників. Що цікаво що в підручнику для старшокласників вміщено і рекламу різних ательє, аптек, сто та інше, тому нам здається що цей підручни більш погожий на журнал.

Із спогадів Бойчук Вероніки Георгіївни 1926р.н., ми дізнаємося про існування початкової школи у будинку Георгія Ончула на х. Кошелівка. Після закінчення четвертого класу Вероніка Георгіївна відвідувала школу у приміщенні, яке було збудоване для школи на х. Кошелівка. тут вона закінчувала старші класи. Вчителювали у школі Г. вчителі однофамільці Боршан Аркадій(4-7) і Боршан Леонка(1-4клас). Директором був Теодор Татулич. В старших класах ще була вчителька румунка Аврора. Навчання велося румунською мовою, ділилось на категорії вивчення, оцінювання було по десятибальній шкалі. Як ми можемо бачити із сертифікату по освіту Вероніка Георгіївна вчилась дуже добре. Також Вероніка Георгіївна зберегла атестат про освіту або як він називається книжка школяра. Слухаючи розповідь жінки про дисципліну яка була, про те що урок починався із «Отче Нашу» румунською мовою і гортаючи саму «книжку школяра» хочеться щоб дещо із того навчання перейшло і до нас.

За хороше навчання Бойчук Вероніка отримувала багато грамот. На відмінну від Вероніки її сестра, Калина була дуже кумедною в школі, непослушною і не хотіла вчитися тому залишалась в одному класі декілька раз. Вероніка Георгіївна згадує випадок в школі:

« Будучи у випускному класі 1938році Аркадій Боршан повідомив нас про участь у співочому конкурсі між хутірськими школами у приміщенні клубу(зараз старий клуб) в с. Банилів-Підгірний. Ми дуже переживали і гарно підготовились. Тому зайняли перше місце. Нам подарували: 2 палки ковбаси, 2 бляшки булочок і бутилку вина. Виходячи з приміщення клубу де на подвір’ї було багато люду, який чоловік з х. Поляни вигукнув про те що гарні дівчата, гарно співають, але як би ще українською то було б ще краще. Моя сестра Калина хотіла підспівати чоловікові лиш почала наспівувати пісню українською як її схопив жандарм… Після цієї пригоди з нами до відділку було визвано наших батьки, учитель. І потім ми дві, так як я погодилась помогти сестрі цілий тиждень мололи, перебирали квасолю, кукурудзу біля відділку жандармерії… Ось так закінчилась спроба Калина заспівала українською..»

Діти з хуторських шкіл, які гарно вчились щосуботи відвідували школу в селі Банилів-Підгірний(зараз приміщення дитячого садочку) де проводився урок з релігії. Це була семирічка школа , де вчились кращі учні. На фото дівчата одягненні в білі берети, а хлопці – в цегейкових шапках.

Є ще одна фотокартка 1937року з х. Кошелівка, де зображено дітей на фоні церкви, які прийшли на урок релігії.

Із розповіді Бойчук Вероніки ми дізнаємось і про шкільну форму: синя спідничка, білий берет, біла або вишита сорочка. На спеціальні виступи, які були приурочені до свят чи якихось шкільних подій батьки шили дітям паперові кольорові сукні.

Зі спогадів Вероніки Георгіївни діти шкільного віку всі були зобов’язані відвідувати школу. Школярі не ходили далекі відстані (7-10км), багато було шкіл «на хаті». Школа у приміщенні будинку Георгія Ончула проіснувала до 1939року, а на х. Кошелівка була знищена за для відкриття школи на х. Плай.

Із спогадів колишніх школярів румунської школи Гешко Марії Георгіївни (1928р.) і Гешка Дмитра Васильовича ми дізнаємось про те що старшокласники пекли на обід паляниці і малай молодшим учням з якими вчились на х. Кошуя, х. Лауренка. Замість портфеля батьки робили типу дипломата з драниць куди клали підручники, зошити.

Так, Марія Георгіївна, яка вчилась в приміщенні, яке було збудована під школу згадує що з 1 по 4 клас вчились до обіду, а з 5 по 7 клас вчились після обіду. Фамілії вчителів непамятає але з упевненістю говорить, що це було подружжя з Румунії Мігай Чокой і Адіна Чокой. Вчителі були строгі і обов’язково у класі була присутня різка. Церква і школа на х. Кошуя була зруйнована одночасно у 1940році.

Гешко Дмитро Васильович закінчив школу на х. Лауренка. З його слів, школа знаходилась у спеціальному одноповерховому приміщенні з двох кімнат, побудованому під школу ще за Австрійських часів, та як на хуторі етнічно проживали поляки і словаки. Дмитру Васильовичу запам’яталося що за непослух у школі учні на колінах стояли на кукурудзі.

Школа була зруйнована напередодні війни 1940року, так як дітей з хуторських шкіл заохочували відвідували семирічну школу в селі Банилів (тепер приміщення дитячого садка).

Ще однією ученицею школи на х. Кошелівка була Татулич Ольга(1935). Пані Ольга відвідувала школі уже в пізніших період. Ми дізнаємось від неї про те, що і далі в одному класі вчились різні вікові категорії дітей.

-«Були такі учні -діти дорослі, що ми їм навіть: «добрий день»,- казали, і боялися їх!!! ».

Вчительку звали Ольга Семенівна, фамілії не пригадує. Так як,Татулич Ольга навчалась за радянського періоду то навчання тут велося української мовою. Були такі предмети: російська мова, математика, деколи історія, природознавство. Урок тривав 45 хвилин, шість днів на тиждень. Зі слів пані Ольги 1950році «польові» з сільської ради ходили віддаленими хуторами, розбивали будинки простих людей шукаючи «бандерівців» і розбили школу.

Досліджуючи історії школи, як споруди з допомогою «румунських учнів» і перших випускників радянської школи, ми розуміємо, що тодішні вчителі користувалися великою повагою в своїх учнів, які до сьогодні їх згадують з любов’ю, з посмішкою і тривогою.

Друга світова війна була тяжким випробуванням для всіх народів СРСР, які об'єднали свої зусилля у визвольній боротьбі проти фашистської Німеччини та її союзників. У 1941 р. німецько-фашистським загарбникам вдалося захопити значну частину території України. Її природні багатства вабили завойовників, які мали певний план: частину населення винищити, інших як безкоштовну робочу силу вивезти до Німеччини, а родючі українські чорноземи поділити між переможцями.

З початком війни частина населення та матеріальних цінностей, державні установи, у тому числі й установи народної освіти, були евакуйовані, а на окупованій території розпочалася підпільна та партизанська війна із загарбниками.

Під час війни школи не працювали.

28 березня 1944року в село вступили радянські партизани , а 30 березня війська Червоної армії очистили Банилу над Сіретом від фашиських загарбників

У 1946р. відкрита середня школа на Местиченах. У цьому ж році відкрита початкова школа на Плаю в будинку Бельмеги Леона; на Полянах, Рівні, Гільчі [рис.11,12,13]. Решта початкових шкіл у 50-ті роки були закриті у зв’язку із переселенням людей у центр села.

Перші роки після війни були нелегкими і для нашого села. Відкривалися школи – по хуторах, в будинках місцевих жителів і в центрі села, в костьолі , де першими вчителями були:

Рівненська початкова школа – Унгурян Лідія Іванівна, гурей Геогргій Михайлович (обоє місцеві вчителі). Школа працю і зараз.

Плаївська очатвова школа- Труфин Андрій Семенович, Школа діюча і зараз.

Полянівська початкова школа – Труфин Георгій Семенович, Матейчук Євгенія Олександрівна. Діюча і зараз.

На х. Лауренка – Ворошилова У.А., Ліщук В.М.Школа функціонувала до 1925року.. населення, яке проживало на хуторі, евакуювали в центр села і школу закрили.

На х. Дунавець- Центила Еммануїл Ілліч. Школа діяла до 1946року

На х. Кошуя – Вовк Г., Сумарюк С.Л. Школа діяла до 1950року

На х. Стайка – Панкевич Л.М.

На х. Струнгіл- Орел О.О.

На х. Кечера- Чуга Н.П., Хіма Д.

На х. Кошелівка – Боршан Ф.

На х. Гільча – Мотуз Г.Г.

П’ять останніх шкіл працювали до 1948року.

Новий навчальний післявоєнний рік 1945-1946 було розпочато в приміщенні будинку польського ксьондза, який виїхав до Польщі. Директором була Житецька Юлія Григорівна, а завучем – Фененко Яків Петрович. Навіки залишаться в пам’яті старшого покоління банилівчан і не тільки ті вчителі – подвижники , які допомагали учням долати труднощі шкільної програми. Насамперед: сім’я Фаненків, Матейчук Евгінія Олександрівна, Танасійчук Поліна Єгорівна, Ткаченко Надія Петрівна, Кукуня Галина Миколаївна, Власенко Аврора Павлівна, Коваль Любов Федорівна та багато багато інших.

Нову школу і ценрі села було побудовано повність влітку 1986року (рис.15). Диретором школи працював Кульчицький Йосип Антонович . заступниками були- Гакман Лідія Іванівна, Кривко Людмила Стеліанівна, Токарчик Людмила Іванівна.

В 1986-1987 навчальному році було 26 класів у яких навчалось 758 учнів. Працювало 62 вчителя з вищою та середньою освітою.

Кошти на будівництво школи виділив колгосп імені Кірова, який функціонував у селі. Головою колгоспу був Гнат Микола Григорович, головним бухгалтером – Рихло Іван Михайлович. Сільські майстри- будівельники безвідмовно працювали під керівництвом бригадира будівельної бригади колгоспу Харитона Григорія Васильовича. Гроші на обладнання класів-кабінетів виділив колгосп.

Відомості про педагогічний колектив, а також інформацію про історію хутірських шкіл, я отримала від вчителя-ветерана, вчителя російської мови та літератури, вчителя української мови та літератури, якій у свій час присвоєно звання «Старшого вчителя»-Баранович Елеонори Миколаївни. Елеонора Миколаївна змогла відтворити історію педагогічного колективу від радянського періоду до сьогодення в своїх «Альбомах пам’яті», «Альбомах зустрічей випускників різних поколінь», «Альбомі розвитку освіти в селі Банилів-Підгірний». Цього року вона хоче його закінчити і передати до шкільного архіву з надією, що найдуться наступні вчителі сподвижники, які продовжують її справу.

В 1991 році у Банилово-Підгірнівській середній школі працював досвідчений педагогічний колектив, який радо сприйняв звістку про «Акт незалежності». Ядром колективу були вчителі, які «виросли в школі» та стали наставниками молодих вчителів. Це зокрема: директором школи був-Кульчицький Йосип Антонович, який очолював колектив з 1978р. по 2001 рік. За роки своєї праці він здобув визнання серед колег, учнів, жителів села. Нагороджений грамотами Міністерства освіти України, знаком «Відмінник освіти».

Заступником директора з навчально-виховної роботи була Гакман Лідія Іванівна з 1983-по 2001 рік. Була добрим наставником для учнів та вчителів. За сумлінну працю Лідія Іванівна нагороджена грамотами Міністерства освіти України, знаком «Відмінника освіти України».

Заступником директора з навчально-виховної роботи початкової школи – Кривко Людмила Стеліанівна з 1983року по 2008рік. Їй був притаманний дух невичерпної любові до школи, учнів, свого предмету. Нагороджена знаком «Відмінник освіти України».

Заступник директора з виховної роботи-Токарчик Людмила Іванівна з 1977року по 2001 рік. Завжди енергійна, цілеспрямована, в центрі всіх подій, що відбувалися в школі. Нагороджена двома грамотами Міністерства освіти України, знаком «Відмінник освіти України»

У 2001 році у школі було призначено нову адміністрацію. Директором став вчитель хімії Стрілецький Ярослав Георгійович, який розпочав свій трудовий шлях у 1987році в Банилово-Підгірнівській середній школі. У 2002році Стрілецький Ярослав Георгійович став переможцем обласного конкурсу «Вчитель року » та дипломантом Всеукраїнського . У 2014 році став призером обласного конкурсу «директор року». Ярослав Георгійович-керівник нового покоління, знаючий фахівець, умілий організатор, вчитель-методист. За період його керівництва в 2002 році Банилово-Підгірнівська школа отримала статус гімназії, була капітально відремонтована, набула сучасного вигляду. Нагороджений знаком «Відмінника освіти» та багатьма грамотами і подяками. У 2015 році гімназія отримала медаль «Флагмана освіти і науки України».

Заступником директора з навчально-виховної роботи стала Мандрик Марія Стеліанівна. Досвідчений педагог, вимоглива, справедлива і доброзичлива.

У 2002 році Марія Стеліанівна стала переможцем районного конкурсу «Вчитель року» та дипломантом обласного конкурсу «Заступник директора».

1 вересня 2002 року заступником директора з науково-методичної роботи призначено Микайло Ларису Георгіївну. Уважна до дітей, тактовна, вона створила сприятливу атмосферу для розвитку юних обдарувань. Вчитель-методист

Заступником директора з виховної роботи в 2002році, призначено Митрицька Стелла Миколаївна стала переможцем районного конкурсу «Вчитель року» та здобула призове місце на обласному.

З 2015 року директором гімназії була призначена Червоняк Галина Євгенівна – вчитель фізики. Молода, енергійна керівниця продовжила справу попередників. Призер районного конкурсу «Вчитель року 2009». Вчитель-методист.

Заступником директора з навчально-виховної роботи призначено Петращук Марію Октав’янівну. Переможця районного та дипломанта обласного конкурсу «Вчитель року -2009». Працелюбна, виважена, вимоглива, працює в школі з 1984 року. Вчитель-методист.

Заступником директора з науково-методичної роботи призначено Бартош Любов Йосипівну- вчителя географії. Переможця районного та призера обласного конкурсу «Вчитель року-2014». Креативна, тактовна, вміло організувала роботу з обдарованими дітьми. Вчитель-методист.

Заступником директора з виховної роботи продовжила працювати Максимюк Антоніна Василівна, вчитель вищої категорії. Енергійна, небайдужа до всіх подій у школі, добрий організатор. Творчо підходить до проведення свят у школі та виховних подій.

В 2019 році і до цього часу директором гімназії призначено Мандрик Марію Стеліанівну, заступником з навчально - методичної роботи Стрілецьку Любов Володимирівну та Петращук Марію Октов’янівна. Заступником з виховної роботи з 2022 року призначено Козьмич Тамілу Олександрівну, педагогом організатором – Середюк Діну Дмитрівну.

Колектив з новими силами продовжує справу навчання і виховання підростаючого покоління.